Комерціалізація об’єктів інтелектуальної власності, включення їх в конкурентну боротьбу створює ризики недобросовісної, неправомірної поведінки суб’єктів ринку, що призводить до збитків правоволодільців, настання яких вірогідне протягом всього життєвого циклу об’єкту інтелектуальної власності.
Перед компаніями постає задача управління ризиками, пов’язаними з правами інтелектуальної власності, оскільки вартість судових процесів з порушення прав інтелектуально власності складає значні суми. Так, за даними American Intellectual Property Law Association, вартість судових витрат (в доларах США) стосовно різних об’єктів в 2001 році була:
Патенти – 1 499 000 – 2 992 000;
Торгові марки – 502 000 – 1 001 000;
Об’єкти авторських прав – 400 000 – 750 000;
Комерційна таємниця – 699 000 – 1 009 000.
Спостерігається зростання судових справ стосовно порушення прав інтелектуальної власності як кількісно, так і за тяжкістю. Наприклад, в США, в 1993 році було розглянуто 6 800 справ, в 2000 році – 9 000 справ, а в 2006 році – 11500 справ.
В Україні останнім часом предметом судових справ найчастіше стають права на горілчані, винні, пивні та парфумерні бренди.
В економічно розвинутих країнах до ризиків підприємства вже долучили ризики, пов’язані з правами на об’єкти інтелектуальної власності. Все частіше правоволодільці фіксують збитки, спричинені порушенням їх законних прав.
Для повного визначення поняття збитків необхідно охарактеризувати їх якісно, перелічити їх поелементний склад (структуру). Це необхідно також для розробки методик розрахунку збитків.
На структуру збитків впливають:
- характер порушення;
- географічне місцезнаходження сторін;
- вид та призначення ОПІВ;
- тривалість порушення.
Ці та інші фактори слід розглядати в контексті основного наслідку порушення – неможливість здійснювати нормальну комерційну діяльність.
До складу збитків (в частині реального збитку) може входити вартість розумних заходів по запобіганню порушення договору чи прав на ОПІВ.
Реальний збиток - реальне чи невідворотне в майбутньому зменшення майна - складається з:
- фактично понесені витрати на момент подання позову;
- майбутні витрати , необхідні для поновлення порушеного права;
- вартість втраченого та пошкодженого майна.
Фактично понесені та необхідні витрати мають близький склад та підтверджуються однаковими доказами, тому їх можна кваліфікувати як понесені витрати в широкому розумінні, які пов’язані або зі зменшенням активів, або зі збільшенням зобов’язань потерпілої сторони. Збільшення пасивів передбачає відшкодування саме майбутніх необхідних витрат.
Слід зазначити, що до понесених витрат, що відшкодовуються, належать лише додаткові витрати, які визначаються на підставі бухгалтерських даних та первісних документів, і щодо яких встановлено причинний зв’язок з порушенням договору або прав на ОПІВ.
<<Назад
