ОЦІНКА ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
ЯК ПЕРЕДУМОВА ЇХ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ВІДОБРАЖЕННЯ

Уманців Г.В., канд. екон.наук,
доц. КНТЕУ, м.Київ

Будь-які трансформаційні процеси в економіці впливають на розвиток обліку. Сучасна світова економіка характеризується як інформаційна або економіка знань. Основними рисами такої економіки є зменшення питомої ваги індустріального виробництва, глобалізація, рух капіталів і трудових ресурсів, значне збільшення питомої ваги інтелектуальної праці та інформаційних технологій та ін. Основним критерієм успішності роботи підприємства стала його ринкова капіталізація, витіснивши такі традиційні показники, як прибуток і рентабельність [1]. Це зумовило потребу трансформації (зміни вектору) бухгалтерського обліку, який відображає економічні явища і процеси. Проблемам подальшого розвитку обліку приділяється значна увага як з боку вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Питання є у тому, що сьогодні інформація обліку і звітності не в повній мірі задовольняє постійно зростаючі потреби менеджменту та інших користувачів.

Серед основних особливостей, які характеризують тенденції розвитку обліку  у сучасній економіці у відповідності до нових потреб виділяють такі, як пріоритет балансу; оцінка за ринковою вартістю; заміна концепції власності концепцією контролю; перехід від обліку майна до обліку ресурсів; регулювання звітності, а не обліку.

На думку окремих науковців – практиків [3], передумовою подальшого розвитку бухгалтерського обліку в Україні за умов досвіду використання національних стандартів, є такі: перегляд теоретичних основ бухгалтерського обліку; диференціація вимог до фінансової звітності; безперервна професійна освіта; активна позиція бухгалтерської спільноти; формування сучасної парадигми обліку і звітності.

Традиційні погляди на бухгалтерський облік і звітність вимагають перегляду з урахуванням зростання ролі інтелектуального капіталу як ключового чинника зростання вартості підприємства. Останнім  часом різниця між балансовою та ринковою вартістю капіталу постійно збільшується за рахунок того, що в бухгалтерському обліку відповідно до діючих стандартів  відображається лише незначна частина інтелектуального капіталу (як складової – об’єктів інтелектуальної власності) у вигляді нематеріальних активів. Відповідно до П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод,  пов’язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.

Однак, на думку експертів, зараз на балансі українських підприємств частка об’єктів ІВ, у середньому, не перевищує 1%. В статті «нематеріальні активи» бухгалтерських балансів більшості вітчизняних підприємств відображаються незначні суми (вартість ліцензій, комп‘ютерних програм ) або ставиться прочерк.

Таким чином, більша частина об’єктів ІВ не відображається у бухгалтерському обліку, тобто вона не введена до господарського обігу. Елементом механізму введення об’єктів ІВ в обіг, що впливає на фінансовий результат від його використання, є оцінка вартості. З економічної точки зору основне призначення ІВ полягає в отриманні прибутку чи іншої користі від використання її об’єктів. Для цього необхідно ввести їх до господарського обігу, відобразити в обліку  попередньо оцінивши їх вартість. Після оцінки, вони фактично перетворюються на товар, тобто їх можна продати, передати під заставу для отримання кредиту, розширити (збільшити) власний капітал за рахунок внесення до статутного фонду іншого господарського товариства тощо [ 4].

Процес визначення дійсної цінності об’єкта інтелектуальної власності надзвичайно складний і зумовлюється цілим рядом факторів. Оцінюються насамперед права на даний об’єкт з точки зору, по-перше, територіального, по-друге часового (строкового) характеру, по-третє, існуючих реалій. Кожен вид інтелектуальної продукції нематеріального характеру має власний зміст і форму, що дуже ускладнює ідентифікацію предмету оцінки.

Особливість останньої полягає у тому, що:

1. не буває однакових об’єктів та однакових умов їх реалізації,
2. оцінка є суто цільовою,
3. не може бути одного універсального методу.

Оцінка є обґрунтованою думкою незалежної сторони щодо ринкової вартості об’єкта інтелектуальної власності. Ця вартість залежить від обсягу прав, що передаються; можливості несанкціонованого  використання об’єкта; рівня його готовності до комерційного використання та ін.  Для оцінки вартості об’єкта інтелектуальної власності міжнародна практика користується трьома підходами – затратним, порівняльним та дохідним [ 5]. Кожний з них має свої методи та методологію. Ці підходи дають різні значення вартості об’єкту оцінки. Тому при узгодженні результатів оцінки застосовується порівняльний аналіз використаних підходів та методів і, таким чином, більш обґрунтовано встановлюється вартість об’єкта оцінки. Дохідний підхід ґрунтується на припущенні, що типовий інвестор, який купує об’єкт нематеріального характеру, обов’язково розраховує на майбутній дохід. Тобто вартість об’єкта оцінки визначається як його здатність приносити дохід у майбутньому. Методами дохідного підходу є пряма капіталізація доходу, дисконтування грошових потоків, метод роялті, звільнення від роялті та надлишкового прибутку.

Витратний підхід базується на врахуванні принципів корисності та заміщення, а також на вивченні можливостей інвестора купити той чи інший об’єкт. Цей метод дає об’єктивні результати, коли є можливість точно оцінити величини витрат на створення аналогічного об’єкта ІВ та його зносу за обов’язкової умови відносної рівноваги попиту і пропозиції на ринку. Найчастіше для розрахунку поточної вартості ІВ застосовуються метод заміщення, метод прямого відтворення, метод фактичних витрат та метод приведених витрат. 

Порівняльний підхід до оцінки вартості ІВ передбачає використання методу порівняння продажів. Суть цього методу полягає у прямому порівнянні оцінюваного об’єкту з іншими, аналогічними за якістю, призначенням і корисністю, що були продані в порівняний час на аналогічному ринку. Основними умовами застосування цього методу є: наявність інформації про факти продажу ІВ подібного призначення і корисності (об’єктів-аналогів), уміння оцінити вплив відмінних особливостей таких об’єктів, а також  доступність та достовірність інформації про ціни та умови угод за об’єктами-аналогами [ 3]. Зазначені методи в значній мірі стосуються оцінки об’єктів, які можна за певних умов ідентифікувати. Проте виникає потреба оцінки не ідентифікованих об’єктів, таких як складові гудвілу.

До методів розрахунку вартості нематеріальних факторів вартості можна виділити такі:

1. метод надлишкових прибутків, який використовується при передпродажній оцінці гудвілу. Він базується на порівнянні рентабельності чистих активів підприємства з середньою рентабельністю чистих активів на фінансовому ринку або по галузі.
2. оцінка нематеріальних факторів за допомогою показника ділової активності. Для цього до показника середньорічного обсягу продажів застосовується коефіцієнт, який визначається емпіричним шляхом, виходячи з аналізу угод купівлі-продажів за однорідними підприємствами;
3. залишковий метод, за яким оцінюється вартість придбаного гудвілу за міжнародними та національними стандартами обліку, тобто гудвіл дорівнює різниці вартості придбання і справедливої вартості придбаних чистих активів. За цим методом можливо оцінити вартість інтелектуального капіталу, як різницю між поточною ринковою капіталізацією та справедливою вартістю матеріальних і ідентифікованих нематеріальних активів .
4. розрахунок коефіцієнта Д.Тобіна. Цей показник  відображає співвідношення ринкової вартості компанії та відновлювальної вартості її активів. Високе значення цього показника передбачає, що крім активів, відображених у балансі, компанія володіє іншими невідчутними ресурсами, які дають можливість отримувати високі прибутки.  

Для оцінки і постановки на баланс нематеріальних активів компанією Prospekt Ukraine  розроблено програмний продукт Relationship Assets, який передбачає підготовку нематеріальних активів до віднесення на баланс підприємства відповідно до вимог МСФЗ 38 «Нематеріальні активи» та національного законодавства, а також обґрунтування вартості оцінки [6].

Таким чином, перешкодою до визнання, попри існування ймовірності одержання економічних вигод, певних нематеріальних факторів, зокрема об’єктів інтелектуальної власності, активами є неможливість достовірного визначення їх вартості.

Крім цього, оцінка  та постановка на баланс об’єктів інтелектуальної власності дасть змогу:

• зменшити базу оподаткування з податку на прибуток через  механізм амортизації;
• збільшити ринкову вартість підприємства;
• забезпечити облік усіх активів підприємства та оптимізувати їх співвідношення.;
• визначити вартість підприємства у разі купівлі – продажу та ін.

Література

1. 1. В.Ф. Палий. Актуальные вопросы теории бухгалтерского учета //Бухгалтерский учет.-2005.-№ 3.- с.46.
2. Соколов В.Я. Тенденции развития учета.// Бухгалтерский учет.-2004.-№ 11.- с.5-7.
3. Голов С.Ф. Бухгалтерський облік: спогади про майбутнє // Бухгалтерія.- 2005. - №29. –с.11-12.
4. Єременко А.В. Інтелектуальна власність в глобальній торговій системі.- А-реф. дис.: К, 2005.
5. Удовиченко С., Трусевич В. Особливості ліцензування прав на об’єкти інтелектуальної власності// Економіка України.- 2007. - №5.- с. 64.
6. Оценка стоимости отношений // Компаньйон.- 2007. - № 25.- с.42 -44.

<< Назад